Биография шевченко тараса григорьевича. Биография

Фото из открытых источников

С момента рождения Великого Кобзаря прошло 204 года . За это время личность Тараса Григоровича Шевченко многократно изучалась, переосмысливалась и оценивалась различными биографами и историками.

Его исторический портрет пополнялся новыми данными, при этом зачастую противоречащими друг другу (сам Шевченко был достаточно противоречивой личностью), его литературный портрет пополнялся все новыми и новыми произведениями.

Спустя все эти годы о Шевченко мы узнали многое : от биографии до того, что любил поэт из выпивки и кулинарии. О Шевченко-творце мы узнали не меньше : к примеру, что он занимался не только литературным творчеством, но и любил рисовать картины.

Спустя 204 года со дня рождения Тарас Шевченко и его творчество стали частью современного украинского народа . Многие его цитаты стали народными. Многие его произведения перечитываются и перечитываются, люди продолжают искать и находят в них все новый скрытый и явный смысл.

Потому в 2018 году тяжело сказать вслух, что Тарас Шевченко умер. Он жив . Он и его слова – часть современной Украины.

В этом тексте мы попытаемся собрать воедино хотя бы часть того, что известно об этом человеке. Чтобы попробовать ответить на три , по нашему мнению, ключевых вопроса : "Каким был Тарас Шевченко?", "Каков Тарас Шевченко?", "Каким будет Тарас Шевченко?".

Каким был Тарас Шевченко?

Фото из открытых источников

Тарас Шевченко родился в селе Моринцы (ныне – Черкасская область) в многодетной семье Григория Ивановича Шевченко, крепостного крестьянина помещика Павла Энгельгардта .

Отец говорил о своем творческом сыне так: "З його буде або щось добре, або велике ледащо ".

Тарас рано стал сиротой . Мать умерла, когда ему было 9, отец – когда Тарасу исполнилось 12.

В школе дьячка-учителя он выучился грамоте , у маляров – освоил навыки рисования .

Когда Тарасу исполнилось 16 , он попал в число прислуги помещика Энгельгардта. Сначала в роли поваренка, потом – слуги-"казачка" (проще говоря, человек "куда пошлют").

Энгельгардт заметил способности Тараса к рисованию и отдал его в обучение на полтора года преподавателю Виленского университета Яну Рустему. Позже, переехав вместе со свитой Энгельгардта в Санкт-Петербург, Тарас обучался у Василия Ширяева.

В итоге Тарас познакомился со многими из питерского бомонда. И этот самый бомонд решил выкупить Шевченко из крепостных .

Художник Карл Брюллов написал портрет поэта Жуковского. Этот портрет был продан за 2500 рублей, вся сумма пошла на выкуп.

Карл Брюллов Фото из открытых источников

Тарас Шевченко стал свободным 22 апреля 1838 года . В том же году он поступил в Академию художеств.

В 1840 году вышел первый "Кобзарь". Период с 1840 по 1846 годы стал лучшим в творчестве Тараса Шевченко.

В 1842 году вышло самое крупное произведение Шевченко, которое называлось "Гайдамаки".

В первой половине 1840-х годов вышли "Катерина", "Наймичка", "Кавказ" и еще несколько крупных произведений. В 1845 году появился знаменитый "Заповіт".

В 1846 году Шевченко уже в Киеве. Здесь он сближается с историком и публицистом Николаем Костомаровым и знакомится с членами Кирилло-Мефодиевского общества .

Участники этого общества впоследствии были арестованы и обвинены в создании политической организации.

Следствие не смогло доказать причастность Шевченко к деятельности кирилло-мефодиевцев, но он был признан виновным "по собственным отдельным действиям".

В конце мая 1847 года 33-летнего Шевченко определили на военную службу в Оренбургском крае. Под строжайшим наблюдением и с запретом писать и рисовать .

В 1857 году благодаря настойчивым ходатайствам влиятельных друзей Шевченко освободили . Он вернулся в Петербург, где был принят в семье графа Толстого.

Тарас Григорьевич увлекался поэзией и искусством , пытался создать семью, но надолго его не хватило.

Скончался в Санкт-Петербурге 10 марта 1861 года от водянки. Кобзарь похоронен на Чернечей горе близ Канева (Черкасская область).

Каков Тарас Шевченко?

Фото из открытых источников

Слова, цитаты, произведения Кобзаря – часть современной Украины . Художники осовременивают портреты Тараса Шевченко, ученые и литераторы, как, впрочем, и школьники различных возрастов, продолжают изучать его наследие.

Фото из открытых источников

Портреты Шевченко можно встретить как на улице, так и во многих домах.

"Иконы революции".

"Кобзарь" – обязательная часть многих библиотек как украинцев, так и жителей других стран мира.

Фото из открытых источников

Картины Тараса Шевченко – менее известная, но также популярная часть его наследия. Как и гравюры, как и прозаические произведения.

Сон бабушки и внучки Фото из открытых источников

Многогранное творчество Кобзаря – то, что спустя 204 года вызывает интерес и желание изучать.

Каким будет Тарас Шевченко?

Фото из открытых источников

Таким и будет. Современным Кобзарем из прошлого , который будет вызывать неизменные дискуссии, обсуждения и просто привлекать к себе внимание. И творчеством, и своей жизнью, и влиянием на жизнь украинской нации. Спустя несколько сотен лет.

Интересные факты

1. Тарас Шевченко оставил свой след в космосе . В 1973-1975 годах автоматическая станция "Маринер-10" впервые сфотографировала Меркурий с близкого расстояния. На планете были обнаружены кратеры разных размеров.

Фото из открытых источников

Их назвали в честь художников, музыкантов, писателей и поэтов. Один из 300 кратеров Меркурия получил имя Тараса Григорьевича Шевченко . Диаметр кратера Шевченко - 137 километров.

1. Всем известен наиболее популярный образ Кобзаря у художников. Однако историки уверяют, что, проживая в Санкт-Петербурге, Шевченко был модником и одевался несколько иначе.
2. Тарас Шевченко любил выпить . По крайней мере так утверждали его современники. К примеру, Николай Костомаров. Именно он и о любимом напитке Шевченко – чае с ромом :

"Я никогда не видалъ его пьянымъ, а замѣчалъ только, что когда подадутъ ему чай, то онъ наливалъ такую массу рому, что всякій другой, казалось, не устоялъ бы на ногахъ".

1. После смерти Тарас Григорьевич был похоронен в Санкт-Петербурге. И только спустя несколько месяцев его перезахоронили на Чернечей горе возле Канева.
2. Многие стихи Шевченко стали песнями . "Реве та стогне Дніпр широкий" многие ведь пели, правда? :)

Национальный герой Украины. Не знать его биографию стыд для любого, уважающего себя украинца.
Родился поэт 9 марта (25 февраля) 1814. Местом его появления на свет было село Моринцы (Киевская губерния на то время). К несчастью Тараса, родился он в семье крепостного, помещиком которого был Энгельгардт. После 2 лет проживания в Моринцах семья Тараса Григорьевича переехала в с. Кириловку, где он и провел все свое тяжелое детство. «Тяжелое», потому что его мать умерла в 1823г ., когда Тарасу Шевченко было всего 9 лет. После ее смерти отец женился второй раз, причем его избранницей была вдова, у которой было трое детей. Неудивительно, что она недолюбливала Тараса Шевченко и относилась к нему сурово, а порой и жестоко. Единственным человеком, который относился к Тарасу с пониманием и сочувствием, была его сестра, Екатерина. Но после того как она вышла замуж ее поддержка закончилась. В 1825 умирает отец, а Шевченко только исполнилось 12 лет. Началась взрослая жизнь, несправедливая и жестокая…

Тарас Шевченко с рождения любил писать и рисовать. В детстве он часто прятался в бурьяны и на маленьком клаптике бумаги сочинял стихи или рисовал. Несмотря на то, что он остался сиротой, Тарас Григорьевич старался найти себе учителей. И находил. Первым его учителем был дьячок, который любил выпить и не раз сек Тараса из-за плохого настроения. Несмотря на такую учебу, Шевченко все-таки смог выучить грамоту. Вторыми его учителями были соседние маляры, но они смогли лишь обучить Тараса Шевченка элементарным приемам рисования. После них Шевченко стал пастухом овец, но недолго им был, так как когда ему стукнуло 16 (в 1829г .) его забрали в прислуги Энгельгардта (изначально в роли поваренка, потом - казачка).
Увлеченье живописью не проходило, а наоборот увеличивалось с каждой минутой. За эту страсть Шевченко не раз получал «по шее» от своего хозяина. Устав лупить Тараса и заметив у него талант к рисованию, Энгельгардт отдал его на обучение к мастеру живописи, Ширяеву. Именно там Шевченку, удавалось (когда улыбалась удача) срисовывать статуи в Летнем саду и посещать Эрмитаж. Однажды, срисовывая очередную статую, Тарас Шевченко познакомился с И.М. Сошенком. Это знакомство сыграло огромную роль в биографии Тараса Шевченка . Ведь именно благодаря Сошенко он познакомился Венециановым, Брюлловым, Жуковским. Эти люди и выкупили Шевченко у помещика Энгельгардта. По тем временам это было целое состояние. И что б получить его получить Брюллов нарисовал портрет Жуковского. С помощью графа Вьельгорского был устроен частный аукцион, на котором продали этот портрет за 2500 рублей. Именно за эту цену был освобожден Тарас Григорьевич Шевченко 22 апреля 1838 г.

Думаю, не стоит и говорить, что чувства благодарности Шевченко не было меры. Он даже посвятил одно из самых знаменитых своих произведений «Катерина» Жуковскому.1840 - 1847 - период расцвета творчества Тараса Шевченка. Как раз в это время вышли такие великие произведения как: «Гайдамаки» (самая большая работа), «Перебедня», «Тополя», «Катерина», «Наймичка», «Хусточка». Естественно, что все они осуждались критикой, ведь были написаны на украинском языке.
В 1846г . поэт приезжает на Украину в Киев, где сближается с Н.И. Костомаровым, который и подтолкнул его к вступлению в Кирилло-Мефодиевское общество. К несчастью для Шевченко, члены этого общества были арестованы и обвинены в политической измене, за что и понесли разного вида наказания. Тарасу Григорьевичу досталось больше всего из-за его стихотворений- он был отправлен в ссылку в Орскую крепость. Самое страшное в этом было не то, что он был лишен свободы, а то, что его лишили возможности писать и рисовать, причем никакие ходатайства его друзей не смогли ему помочь. Небольшим спасением для него стала экспедиция по Аральському морю в 1848- 1849г . Благодаря нормальному отношению лейтенанта Бутакова, Тарасу Шевченку было разрешено срисовывать пейзажи побережья.
Но счастье длилось не долго, вскоре о благоприятном отношении к Тарасу Шевченко узнало правительство, как результат - Шевченко отправили в новую ссылку в Новопетровское, лейтенант получил выговор. Тарас Григорьевич находился в Новопетровском с 17октября 1850г . по 2 августа 1857г . Пребывание в этой ссылке было очень тягостным (особенно первое время). Из-за невозможности рисовать Шевченко начал пробовать себя в лепке и делании фотографий, но это в то время было дорогое занятие. Поэтому он бросил это занятие и снова взялся за перо и написал несколько русских повестей - «Княгиня», «Художник», «Близнецы». В этих произведениях Тарас Шевченко очень много написал автобиографической информации.

В 1857г . Шевченко с подорвавшимся здоровьем освободили. С 1858г . по 1859 г. Тарас Шевченко проживал у Ф.П. Толстого.В 1859г Тарас Григорьевич Шевченко поехал на родину. У него сразу же появилась мысль приобрести домик над рекой Днепр, но, к сожалению, не довелось, 10 марта (26 февраля) 1861г . он умер. Его похоронили по его «Заповіту», над Днепром. После своей смерти он оставил после себя сокровище для украинской нации - «Кобзарь».

Шевченко Тарас Григорьевич - украинский поэт, художник.
Родился Тарас Григорьевич в 9 марта 1814 года (25 февраля 1814 года по старому стилю) в селе Моринцы Киевской губернии (сейчас Звенигородский район Черкасской области Украины) в многодетной семье крепостного крестьянина Григория Ивановича Шевченко.
В 1816 году семья Шевченко переезжает в село Кириловка (ныне село Шевченково Звенигородского района Черкасской области Украины), где и прошло детство Тараса Григорьевича. В 1823 году умирает его мать, а двумя годами позже, в 1825 году и отец. С двенадцатилетнего возраста Тарас познал всю тяжесть беспризорного ребенка. Ему пришлось побывать в прислуге у дьячка-учителя, где он научился грамоте, помощником дьячков-моляров, у которых он научился рисовать. В 15 лет (1829 году) попал в прислугу помещика Энгельгардта сначала в роли поварёнка, затем слуги-«казачка». Заметив увлеченность Шевченко рисованием, помещик решил сделать из Тараса домашнего живописца и отдал его в обучение сначала Яну Рустему, преподавателю Виленского университета, а после переезда в 1831 году в Санкт-Петербург, «разных живописных дел цеховому мастеру» В. Ширяеву в 1832 году.
В 1838 году, благодаря знакомству с художниками Брюлловым и Венециановым и поэтом Жуковским, был выкуплен у помещика. И в том же году поступает в Петербургскую Академию Художеств.
В знак особого уважения и глубокой признательности к Жуковскому, Шевченко посвятил ему одно из наиболее крупных своих произведений - поэму «Катерина». В 1842 году написал одноименную картину на тему поэмы. Это единственная сохранившаяся картина академического периода Тараса Григорьевича, написанная маслом.
1840-1846 лучшие года Шевченко. Расцвет его творчества. В эти годы вышли сборник стихов «Кобзарь» (1840, более полное издание в 1860), поэмы «Гайдамаки»(1841), «Сон»(1844), «Наймичка»(1845).
В 1847 году, за участие в Кирилло-Мефодиевском обществе, арестован и определен рядовым в отдельный Оренбургский корпус с запретом писать и рисовать.
В 1848-1849 годах принимал участие экспедиции по изучению Аральского моря, где ему было поручено зарисовывать местные пейзажи. Разрешение на рисование он получил благодаря хорошему отношению к нему генерала Обручева и особенно лейтенанта Бутакова. Когда об этом стало известно в Санкт-Петербурге генерал и лейтенант получили выговоры, а Тараса Григорьевича Шевченко сослали дослуживать Новопетровское (ныне Форт-Шевченко - город в Мангистауской области Казахстана) на полуострове Мангышлак Каспийского моря. Где и дослужил до конца службы 1857 года.
В 1858 вернулся в Петербург. Жизнь Шевченко этого периода хорошо известна по его «Дневнику» (личный дневник, который Т.Г.Шевченко вел на русском языке в 1857-1858 годах).
В 1859 году побывал на Украине.

Перед смертью начал заниматься составлением школьных учебников для народа на украинском языке.
Умер Тарас Григорьевич Шевченко 10 марта 1861 году (26 февраля 1861 года по старому стилю), на следующий день после своего 47 дня рождения от водянки. По мнению историка Николая Ивановича Костомарова(1817-1865) из-за «неумеренного употребления горячих напитков».
Похоронили Т.Г.Шевченко на Смоленском православном кладбище Санкт-Петербурга. Спустя 58 дней прах Тараса Григорьевича перезахоронили на Чернечьей горе в Каневе (Черкасская область Украины) в соответствии с его «Завещанием».
Поэзию Шевченко, проникнутую любовью к Украине, состраданием к тяжелой доле народа, протестом против всех форм его социального и национального угнетения, отличают близостью к народному творчеству, глубокий лиризм, «простота и поэтичность, грация выражения» (И. Франко).
Живопись Шевченко положила начало реалистическому направлению в украинском искусстве.
Ввиду того, что большая часть прозы Тараса Григорьевича Шевченко написана на русском языке, так же как и некоторые стихи, большинство исследователей относят его творчество, как к украинской, так и к русской литературе.

Маленький Тарас був народжений у 1814 році, в селі Моринці, що на Черкащині. Батько - Григорій Іванович Шевченко був кріпосним селянином. Крім Тараса він мав ще шестеро дітей, двоє синів та чотири дочки.

Роки дитинства Шевченко провів в рідному селі, та селі Кирилівка, яким володів генерал-лейтенант Василь Енгельгардт.

Вже в проявив інтерес та здібності до малювання та поезії. У восьмирічному віці він вступив на службу до місцевого дяка - вчителя Павла Рубана, де нишком і навчився грамоті.

В отрочестві його забирають в прислугу поміщика, спочатку кухарчуком, а згодом козачком. На щастя Тараса, Енгельгардт помітив пристрасть до живопису. Тож, через бажання мати придворного художника, поміщик відправив юного Шевченка на навчання. Викладачем Шевченка, на протязі 1,5 року був портретист Ян Рустем, викладач Віленського університету.

Юність

Згодом, у 1831 році генерал-лейтенант Енгельгардт преїхав до Санкт-Петербургу, де навчання Шевченка продовжилось. В Петербурзі Тарас навчався в цехового майстра мальовничих справ - В. Ширяєва. Завдяки Ширяєву юний художник відвідував Ермітаж, та малював статуї Літнього саду. Саме в літньому саду, Шевченко познайомився з Іваном Сошенком, малюючи одну з скульптур.

Завдяки новому знайомому Тарас представили Брюлову та Жуковському, які згодом відіграли значну роль в звільненні Шевченка. Та, в першу чергу, саме обдарованність цього кріпостного хлопчика була тому причиною.

Ця видатна для Шевченка подія (звільнення з кріпацтва) сталася коли йому було 24 роки. Завдяки Жуковському та Брюлову, котрі провели благодійний аукціон, була зібрана сумма в 2,5 тисячі рублів. За ці гроші й було майбутнього великого поета.

Одразу після визволення з неволі Тарас Шевченко пішов до Академії мистецтв. Там, продовживши вивчати живопис, він почав вивчати й твори різноманітних письменників. Під час навчання було видано першу збірку віршів - «Кобзар».

У 1844 році, закінчивши навчання, майбутній письменник повернувся до України. В Україні, приїхавши до Києва, він влаштувався на роботу в тимчасову комісію з питань розгляду старих актів, на посаду художника.

Приблизно в той самий час сталося знайомство Шевченка з Костомаровим, що вплинуло на формування його політичних поглядів.

Заслання

В 1846 році, після вступу в Кирило-Мефодіївське братство, Шевченком була написана революційна збірка «3 літа». Саме за вірші цієї збірки, . Згодом його було відправленно в заслання, на службу в Орську Фортецю, де він служив солдатом. Окремим указом Миколи Першого Тарасу Шевченку було заборонено писати, та малювати. Та, попри указ, поет все одно крадькома писав віршів, та малював.

Так, в 1848 році, Шевченко був включений в експедицію для дослідження Аральского моря в якості художника. Саме там було створено акварельні пейзажі та портрети.

Ще в одній експедиції - в гори Каратау Тарсом було написано декілька повістей російською (Перу шевченка належать російськомовні Княгиня, Варнак та ін.) та створено декілька картин.

Подальше життя

В 1957 році Тарас шевченко повернувся з заслання. Багато в чому, цим він зобов’язаний графу Толстому, та його дружині. Попри те, що постійне перебування в Україні, йому заборонено - в 1859 Тарас Шевченко приїзджає до України. Та через постійний нагляд поліцейських згодом повертається до Петербургу.

На той момент, підірване засланням здоров’я підводить поета, й свій 47 день народження він зустрічає вже важкохворим.

Смерть

10 березня 1861 року Україна втратила одного з найталановитіших своїх синів. Смерть Тараса Шевченка застала в Петербурзі, далеко від рідної Землі. Похований був на смоленському кладовищі. Та згодом, як і було вказано нам в заповіті, прах шевченка був перевезений в Україну, на Тарасову гору. Там, як і просив поет «Було видно, було чути, як реве ревучий».

За своє недовге життя Тарас Шевченко залишив нам велику спадщину в літературі, та художньому мистецтві світу, і просто неоціненний вклад в розвиток української культури.

Перу Тараса Григоровича Шевченка належать:

• поеми,
• балади,
• повісті,
• збірки віршів,
• та більше 1000 картин.

Праці Шавченка перекладені на велику кількість мов всього світу, тож не лишайтеся осторонь і ви. «Учіться, читайте, й чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь».

Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 р. у с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородський район Черкаської області) у родині Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко.

Батьки Шевченка були кріпаками магната генерал-лейтенанта Василя Васильовича Енгельгарда - поміщика, що володів 50 тис. кріпаків і був власником близько 160 тис. десятин землі. Через рік після народження Тараса родина переїздить із Моринців до Кирилівки, у ній, окрім Тараса, було 6 дітей - старші - Катерина та Марія, брат Микита, молодші - Ярина, Марія, брат Йосип.

1843 року Шевченко змалює хату в Кирилівці, де провів своє дитинство. У восьмирічному віці батько віддав Тараса до школи, до кирилівського дячка-вчителя Павла Рубана. 1823 р., коли Тарасу було дев’ять років, померла мати. Батько одружується вдруге на Оксані Терещенко, 1825 року помирає і сам батько Тараса.

Залишившись сиротою, малий Тарас деякий час жив у дядька Павла, який став опікуном сиріт. Згодом майбутній поет іде школярем-попихачем до кирилівського дяка Петра Богорського, де його життя було постійно напівголодним. Звідти він тікає у Лисянку до диякона-живописця, а згодом - у село Тарасівку до дяка-маляра, але дяк відмовив йому. Утративши надію стати маляром, Т. Шевченко повертається до Кирилівки й пасе громадську череду.

1827 року Т. Шевченко наймитує у кирилівського священика Григорія Кошиця. Із ранніх років він цікавився народною творчістю, у дяків навчився читати й писати, рано виявився у хлопця хист і до малювання, який помітив маляр із села Хлипнівці, але на той час Шевченкові було вже чотирнадцять років і його зробили козачком В.В. Енгельгардта.

Восени 1829 року разом з обслугою Енгельгардта Шевченко виїздить до міста Вільно. Помітивши здібності козачка до малювання, Енгельгардт віддає Тараса вчитися у досвідченого майстра, можливо, Яна Рустемаса. 1831 року сімнадцятирічний Шевченко приїздить до Петербурга, куди було переведено Енгельгардта, 1832 року Енгельгардт законтрактував Шевченка на чотири роки Ширяєву - різних живописних справ майстру.

1836 року Т.Г. Шевченко у складі артілі Ширяєва розписує театр у Петербурзі. Цього ж року він знайомиться з учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком. Пізніше відбувається знайомство художника-кріпака з Гребінкою, Григоровичем, Венеціановим, Жуковським, Брюлловим. У лютому 1837 року Товариство заохочення художників дозволило Шевченкові (неофіційно) відвідувати навчальні класи. У квітні 1837 року Брюллов створює портрет Жуковського, який був розіграний у лотереї за 2500 карбованців. За ці гроші було викуплено Тараса Шевченка з кріпацтва. 25 квітня 1838 року на квартирі Брюллова йому була вручена Жуковським відпускна.

Цього ж року Т.Г. Шевченка було офіційно зараховано “стороннім учнем” до Академії мистецтв. Український митець із великою жадобою слухає лекції в академії, багато читає, користується бібліотекою Брюллова, пише вірші, відвідує театр, виставки, музеї - швидко здобуває знання. 1838 року Шевченко знайомиться із художником Штернбергом.

У січні 1839 р. Т.Г. Шевченка зарахували пансіонером Товариства заохочення художників, а згодом, у квітні, нагородили срібною медаллю 2-го ступеня за малюнок з натури. 1840 року його було нагороджено срібною медаллю 2-го ступеня за першу картину олійними фарбами “Хлопчик-жебрак дає хліб собаці”.

У цей період життя митця захоплює і літературна творчість. 1837 року ним була написана балада “Причинна”, 1838 - поема “Катерина”, елегія “На вічну пам’ять Котляревському”, 1839 - поезія “Тополя”, “До Основ’яненка”.

1840 року побачила світ збірка творів Шевченка “Кобзар”, що містила вісім творів: “Думи мої …”, “Перебендя”, “Катерина”, “Тополя”, “Думка”, “До Основ’яненка”, “Іван Підкова”, “Тарасова ніч”. 1841 року вийшов альманах “Ластівка” із п’ятьма творами Шевченка: баладою “Причинна”, поезіями “Вітре буйний”, “На вічну пам’ять Котляревському”, “Тече вода в синє море…”, першим розділом поеми “Гайдамаки” - “Галайда”, окремим виданням вийшла поема “Гайдамаки”. У вересні того ж року Шевченка відзначено третьою срібною медаллю 2-го ступеня за картину “Циганка-ворожка”.

Із-під пензля Шевченка виходять малюнки “Козацький бенкет” (1838), “Натурниця” (1840) та низка портретів. Він ілюструє чимало художніх творів. 1840 р. з’являється “Марія” - малюнок до поеми О.С. Пушкіна “Полтава”, 1841 – до оповіданнь Квітки-Основ’яненка “Знахарь”, Надєждіна “Сила волі”, 1842 - “Зустріч Тараса Бульби з синами” до повісті “Тарас Бульба”. Визначним твором цього періоду є картина олійними фарбами “Катерина” 1842 року. Захоплюючись театром, Шевченко пробував свої сили і в драматургії. 1842 року з’явився уривок із п’єси “Никита Гайдай”, написаної російською мовою та поема “Слепая”. 1843 року Шевченко завершив драму “Назар Стодоля”, а 1844 р. у Петербурзі окремим виданням вийшла поема “Гамалія”.

19 травня 1843 року Т.Г. Шевченко разом із Є.П. Гребінкою їде в Україну. Зупинився Т.Г. Шевченко в Качанівці, яка належала Тарновському. Із Качанівки поет виїздить до Києва, де виконує кілька малюнків історичних пам’яток. Під час перебування у Києві він познайомився з М. Максимовичем, П. Кулішем та з художником Сенчило-Стефановським, із яким вони 1846 р. брали участь у розкопках могили Переп’ятихи біля Фастова. Із Києва Шевченко поїхав до Гребінки в “Убіжище” біля Пирятина, а звідти до с. Мойсівки (тепер с. Мосівка Драбівського району на Черкащині), де знайомиться з О. Капністом, П. Лукашевичем. Разом із ними Шевченко побував у Яготині в маєтку Рєпніних. На деякий час Шевченко знову приїздить до Києва, потім відвідує Запорізьку Січ, острів Хортицю, села Покровське, Чигирин, Суботів. У серпні 1843 р. у селі Березівка письменник побував у П. Лукашевича. У вересні Т. Шевченко відвідує Кирилівку, зустрічається з братами і сестрами, пише малюнок “Хата батьків Т.Г. Шевченка в с. Кирилівці”.

В Україні Шевченко зробив чимало ескізів олівцем до задуманої серії офортів “Живописна Україна”. З Кирилівки їде на Березань, де пише вірш “Розрита могила”. Деякий час поет живе в Ісківцях у Афанасьєва-Чужбинського, робить спроби перекладати твори польських поетів. Із жовтня 1843 р. Т. Шевченко живе переважно в Яготині у Рєпніних. Тут Шевченко робить на замовлення дві копії портрета М. Рєпніна, малює дітей В. Рєпніна та автопортрет, пише поему “Тризна”, яку присвячує Варварі Рєпніній, знайомиться із сестрами Псьол.

Із Яготина поет їздив у Лубни, Пирятин, Березову Рудку, Ковалівку. Залишивши Яготин, Шевченко відвідав Мойсівку, побував у Я. Бальмена у Линовиці, де бачив альбом “Вірші Тараса Шевченка”, переписаний латинським алфавітом та ілюстрований Я. Бальменом і художником М. Башиловим. Побував Т. Шевченко у селі Турівці у маєтку М. Маркевича. Відвідав Київ і на початку 1844 р. виїхав до Москви, де знайомиться з істориком Бодянським, Шафариком, зустрівся з Щепкіним. Пише поезію “Чигирине, Чигирине…”.

Із Москви Шевченко виїхав до Петербурга. У листопаді 1844 року побачив світ перший випуск “Живописной України”, до якого увійшли шість офортів: “У Києві”, “Видубицький монастир у Києві”, “Старости”, “Судня рада”, “Дари Богдановії українському народові”, “Казка”.

1844 р. поет закінчує поему “Сова”, створює поему “Сон”, поезії “Дівичії ночі”, “У неділю не гуляла…”, “Чого мені тяжко, чого мені нудно…”, “Заворожи мені, волхве…” та вірш “Гоголю”.

У березні 1845 р. Т. Шевченко закінчив навчання в Академії мистецтв, йому було присвоєно звання “некласного художника”. У кінці березня Шевченко виїздить до Москви, де зустрічається зі Щепкіним та Бодянським. У квітні 1845 року Шевченко приїздить в Україну, щоб постійно тут жити і працювати. 22 квітня поет прибув у Київ, де зустрівся із Максимовичем.

Одержавши від Київської Археологічної комісії доручення зарисувати історичні пам’ятки, Шевченко вирушає на Звенигородщину. У Густинському монастирі він виконує кілька малюнків. У середині серпня Т. Шевченко приїздить до Переяслава, де змальовує кілька пам’яток. Відвідавши село Андруші, він малює дві сепії “Андруші”, у вересні 1845 гостює у Кирилівці.

На початку жовтня Т. Шевченко приїхав у Миргород. Тут він написав поезії “Не женися на багатій…”, “Не завидуй багатому…” та містерію “Великий льох”. У Переяславі, де він живе у Козачковського, Шевченко пише поеми “Наймичка”, “Кавказ”, вступ до поеми “Єретик”. Завершені твори 1843-1845 років Шевченко об’єднав у альбом “Три літа”. Наприкінці листопада поет їздив до Києва, а незабаром його офіційно затвердили співробітником Київської Археологічної комісії.

Наприкінці грудня тяжко хворий Шевченко приїхав до Переяслава, там він написав “Заповіт”. У січні-лютому поет їздив на Чернігівщину. Навесні деякий час жив у Києві, познайомився із членами Кирило-Мефодіївського товариства Костомаровим, Гулаком, Посядою, Марковичем, Пильчиковим, Тулубом, зустрівся із Білозерським. У вересні Шевченко виїхав на Поділля й Волинь збирати перекази і пісні та описувати історичні пам’ятки. У кінці жовтня повернувся до Києва.

У січні 1847 побував у Борзні, Оленівці. У березні жив у Седневі, у А. Лизогуба. Наприкінці березня 1847 р. почались арешти членів Кирило-Мефодіївського товариства. Т. Шевченка заарештували 5 квітня 1847 року на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва, та відібрали збірку “Три літа”.

17 квітня 1847 року Т.Г. Шевченка привезли до Петербурга і ув’язнили в казематі “Третього відділу”. Тут він створив цикл поезій “В казематі” (“В. Костомарову”, “Чи ми ще зійдемося знову?”, “Мені однаково…”, “Садок вишневий коло хати”).

Його участь у Кирило-Мефодіївському товаристві не була доведена, але документом для обвинувачення був альбом “Три літа”. Згодом Т. Шевченка заслали рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу, заборонивши писати й малювати. 8 червня 1847 його доставили в Оренбург, а незабаром відправили в Орську фортецю. Цей шлях він описав у повісті “Близнеці”.

В Орській фортеці із-під пера Т. Шевченка з’являються нові вірші: “Думи мої, думи мої…”, “Згадайте, братія моя…”, поеми “Княжна”, “Сон”, “Москалева криниця”, поезії “N. N.” (“Мені тринадцятий минало”), “Іржавець”, “А.О. Козачковському”, “Полякам”. У кінці 1847 р. він відновлює листування з друзями і знайомими, зближується з багатьма польськими засланцями: Фішером, Завадським, Крулікевичем, Вернером.

У першій половині 1848 р. в Орській фортеці Шевченко написав чотири твори: “А нумо знову віршувать”, “У бога за дверми лежала сокира”, “Варнак”, “Ой гляну я, подивлюся…”. У березні 1848 р. Т.Г. Шевченка як художника включили до складу Аральської описової експедиції. Тут він виконав малюнки “Пожежа в степу”, “Джангисагач”, “Укріплення Раїм. Вид з верфі на Сирдар’ї”, “Урочище Раїм з заходу”, “Укріплення Раїм”, “Спорядження шхун” (два малюнки), “Пристань на Сирдар’ї”, та інші.

Восени 1849 р. експедиція повернулася до Оренбурга, і Шевченко залишився опрацьовувати її матеріали. 23 квітня 1850 року Т. Шевченка заарештували за доносом офіцера Ісаєва, поета відправили до Орська і там допитували, згодом його перевели у віддалене Новопетровське укріплення. Тут Шевченко читав періодичні видання, зустрічався з ученими й мандрівниками, які відвідували укріплення, листувався зі знайомими.

Улітку 1851 р. Т. Шевченка як художника включили до складу Каратауської експедиції, де він здобув деяку можливість малювати. Після смерті Миколи Першого на Шевченка не була поширена амністія політичним в’язням і засланцям. Лише 1857 року, завдяки клопотанню друзів, поета звільнили із заслання. Чекаючи дозволу на звільнення, Шевченко почав вести “Щоденник”.

2 серпня 1857 року Т.Г. Шевченко відбув із Новопетровського укріплення, одержавши дозвіл від коменданта Ускова їхати до Петербурга. Дорогою Шевченко малював краєвиди і портрети. Прибувши до Нижнього Новгорода, довідався, що йому заборонено в’їзд до обох столиць. Доброзичливий медик засвідчив хворобу Шевченка, що дало йому можливість прожити усю зиму у Нижньму Новгороді.

За зиму 1857-1858 рр. Шевченко створив багато портретів, малюнків, редагував і переписував у “Більшу книжку” свої поезії періоду заслання, написав нові поетичні твори: “Неофіти”, “Юродивий”, триптих “Доля”, “Муза”, “Слава”. Одержавши дозвіл на проживання у столиці, 8 березня поет залишив Нижній Новгород і через два дні прибув до Москви. Тут він зустрічається з друзями, знайомиться з діячами науки і культури.

27 березня Шевченко прибув до Петербурга, де познайомився із М. Чернишевським. Жив поет спочатку в Лазаревського, а потім в Академії мистецтв, у відведеній йому майстерні. Як художник Шевченко після заслання найбільшу увагу приділяє гравіруванню. У жанрі гравюри він став справжнім новатором у Росії. 1856 року почали з’являтися у пресі переклади деяких його творів.

На початку 1859 року вийшла збірка “Новые стихотворения Пушкина и Шевченко”. У травні 1859 року Шевченко одержав дозвіл виїхати в Україну і за поетом встановили суворий таємний нагляд. Т. Шевченко кілька днів жив у Кирилівці, бачився з рідними. У цей період він написав чимало поезій та малюнків. Поет мав намір купити недалеко від с. Пекарів ділянку землі, щоб збудувати хату й оселитися.

15 липня поблизу с. Прохорівки його заарештували, звинувативши у блюзнірстві. Згодом поета звільнили, але наказали виїхати до Петербурга. 7 вересня 1859 року він прибув до Петербурга. На початку 1860 року вийшов друком “Кобзар”, двома накладами вийшов альманах “Хата” із дев’ятьма новими поезіями Шевченка, об’єднаними під редакційною назвою “Кобзарський гостинець”. У журналі “Народное чтение” як лист до його редактора опубліковано автобіографію поета.

Незважаючи на фізичне знесилення внаслідок заслання, поетичні сили Шевченка були невичерпні. 2 вересня 1860 р. Рада Академії мистецтв ухвалила надати Шевченкові звання академіка гравірування. 1861 року Шевченко видав підручник для недільних шкіл, назвавши його “Букварь южнорусский”. Поет дбав про поширення освіти серед народу. На початку 1861 року поет почував себе дедалі гірше.

13 січня Т. Шевченко одержав від Білозерського два примірники першого номера журналу “Основа”, де на перших десяти сторінках було вміщено його поезії під назвою “Кобзар”. У рецензії “Современника” на цей номер журналу підкреслено першорядну роль Шевченка в українській літературі, світове значення його творчості. У своєму останньому вірші “Чи не покинуть нам, небого” поет висловив впевненість, що його творчість не потоне в річці забуття.

10 березня 1861 року о 5 годині 30 хвилин ранку помер Тарас Григорович Шевченко. Над домовиною Шевченка в Академії мистецтв виголошено промови українською, російською та польською мовами. Поховали поета спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. 26 квітня 1861 року домовину із тілом поета поїздом повезли до Москви. На Україну труну везли кіньми. До Києва прах Шевченка привезли 6 травня увечері, а наступного дня його перенесли на пароплав “Кременчуг”. 8 травня пароплав прибув до Канева, й тут, на Чернечій (тепер Тарасова) горі, поета поховали. Над ним насипали високу могилу, вона стала священним місцем для українського та інших народів світу.